Буддизм в творчестве Ивана Франко

[rigzen]

"Хвала тобi, Буддо!"

Поклін тобі, Буддо!
В темряві життя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття!

Спокійний, величний,
Ти все поборов:
І блиск царювання,
І гнів, і любов.

З царя жебраком ти,
Душею моцар,*
Півсвіту осяяв
Твого духу чар.

Ти царство покинув,
Щоб духом ожить;
Зірвав усі пута,
Щоб нас слобонить.*

І довгії літа
Промучився ти,
Щоб корінь страждання
Людського знайти.

Знайшов ти той корінь
У серці на дні,
Де пристрасті грають,
Надії марні.

Де гнів палахкоче,
Любов процвіта,
Луди* павутинням
Наш дух опліта.

І мулить, і мулить,
Прогонює мир,
І тягне в сансару,
В життя дикий вир.

Та з пристрастів пекла
Ти вивів людей,
Не тьмив їх туманом
Загробних ідей.

Безсмертне лиш тіло,
Бо жоден атом
Його не пропаде
На віки віком.

Та те, що в нас плаче,
Горить і терпить,
Що творить, що знає,
Що рветься й летить -

Те згасне, мов огник,
Мов хвиля пройде,
В безодні нірвани
Спокій віднайде.

Поклін тобі, світлий,
Від бідних, блудних,
Що в пристрастів путах
Ще б'ються міцних!

Поклін і від мене,
Що скочу як стій
Із тиску сансари
В нірвани спокій!

[rigzen]

Иван Франко в повести «Захар Беркут» (произведение где отображен образ общественной жизни Карпатской Руси в XIII веке) приводит слова завещания, сказанные Захаром Беркутом после победы над монголами:

«Отцы и братья! Нынешняя наша победа – великое дело для нас. Чем мы победили? Нашим оружием только ли? Нет. Нашею хитростью только ли? Нет. Мы победили нашим общинным устройством, нашим согласием и дружностью. Хорошенько вдумайтесь в это! Пока будете жить в общинном порядке, дружно держаться вместе, несломимо стоять все за одного, а один за всех, до тех пор никакая вражья сила не победит вас. Но я знаю, братья, и чует это моя душа, что это не был последний удар по нашей общинной твердыне, что за ним пойдут другие и в конце разобьют нашу общину. Плохие времена настанут для нашего народа. <…> Но среди этих напастей снова вспомнит народ своё давнее общинничество, и благо ему, если быстро и живо вспомнит его: это сбережёт ему целое море слёз и крови, целые столетия неволи. Но раньше ли, позже ли, он вспомнит жизнь своих предков и пожелает идти по их следам. Счастлив, кому суждено жить в те дни! Это будут хорошие дни, дни весенние, дни возрождения народного! Передавайте же детям и внукам своим вести о давней жизни и давних порядках. Пусть живёт среди них эта память среди грядущих лишений, так как живая искра не гаснет в пепле. Придёт пора, искра разгорится новым огнём!..»