Матери прекрасной Украины

[Владимир Мельников]

Э. Р.

Купол над полями золотой –
Тихий, колокольный и незримый,
Всех укрой молитвою простой.
Боже, защити не защитимых!

Молимся Коханої и Святой
Матери Прекрасной Украины:
Окропи нас крестною водой!
Пусть исчезнет мрак непоправимый!

Пусть пройдёт невосполнимый вред!
Воссияет плат Небесных Воинств!
Пусть в лучах бесчисленных достоинств
Утвердится милосердный Свет!

И сокрытие гонимых стад...
И краса главы золотовласой...
И глаза сирот... И боль солдат...
И борьба у Врат иконостасов...

Не затащат нас в тартарары
Стену плача новую построить!
Нам даны Небесные дары!
Их любовь Небесная утроит!

Русский ли, татарин ли, еврей -
Не помеха счастия простого.
Матерь Украины всех пригрей
На груди у сердца золотого!

27.02.2014

[Коммунарец]

Людська душа

Людська душа…Яка ж ти нескінченна!
Нема межі, ні в чому і ніколи -
але при всій багатогранній змозі,
твій шлях єдиний є і незворотній.
Так, начебто вважають, що хтось здатний,
змінити щось в тобі - та рації не має,
і кривиться душею той, хто темряви не знає.
Але для когось ти, як на долоні наче,
і справжній ліс з дорогою, і сине море…
А хтось вважає, що душа неначе,
єдиним шляхом підвладна і спокусам,
на прикрість, або неймовірне щастя,
на жаль, до себе ти, не так критична.
Ти критику не полюбляєш - хто б ще знав,
з’являєшся ні з чого ти, із глибини
якщо захочеш – то злетиш у небо,
в глибинах всесвіту когось шукати.
Сказав би, як майстриня, на всі руки
аби хто знав, на що ти ще спроможна.
Ніхто не може зрозуміти, як це можна…
Здається в якусь мить, що вилетиш із тіла,
або втечеш у п’яти з переляку швидше.
Хто б знав, чому такі всі душі різні?

Загадка незбагненна - бо той ліс навколо,
але не для того, в кого все, як на долоні…

[Коммунарец]

Рідний край

Мій рідний край, акацій аромат,
глибоких балок тиха прохолода,
дражливий лоскіт пуху від тополь
і вечір, що розморений від спеки…
Сумую я давно від тебе вдалині,
(неначе зморений від сонця спогад,)
і мрію повернутися додому знов,
туди, де терикони в тиші степовій,
як піраміди зберігають таємниці.

[Коммунарец]

Богдан-Игорь Антонич
Книга «Ротации»

ЗАКІНЧУЮЧИ

Хто ж потребує слів твоїх?
Чи той, що важить хліб і сіль,
чи той, що відсотки рахує,
чи той, що у безсонну ніч
бунтарські зазиви друкує,
чи той, кого гарячка палить
і з голоду запеклий вже,
чи той, що чорні тюрми валить,
чи той, що тюрми береже?

ЗАКАНЧИВАЯ

Кто нуждается в словах твоих?
Тот, кто взвешивает хлеб и соль,
или тот, кто проценты считает,
или тот, кто в бессонную ночь
бунтарские призывы печатает,
или тот, кого лихорадка сжигает
и от голода озлоблен уже,
или тот, кто черные тюрьмы валит,
или тот, кто тюрьмы бережет?

[Коммунарец]

Пахучі квіти Моріі.

Знаки неба

Ми вчора попрощалися з весною,
настало літо сонячне й яскраве,
на плесах і до берегів Горині,
прибилися вінки чужі Купали.

В лісах нічних багаття обпікало,
стрибали весело та цілувались.
Чи був там хлопчик з гарними очима?
Ніколи вже ніхто там не згадає…

А хоч би й знали може - то не скажуть,
бо мова тих, хто запитав про нього,
не є тутешня, кажуть - не місцева,
а більше схожа на якусь ведмежу.

Ті шукачі велися якось дивно,
напружені і небагатослівні,
як вели мову, наче чутно акі,
та очі в бік, бодай хтось не побачив…

Прийшли вони до краю на Поліссі,
бо бачили на небі давні знаки,
коли засяяла Кассіопея,
що аж Альдебаран собі здригнувся.

Венера ввечері – що діамант,
Арктур та Оріон як зуби білі,
за Алтаїром вже блищать ознаки,
в туманності у сяянні сузір’я.

Проснулися зіркові руни часу,
та й шлях з’єднали космосу із місцем,
де ніби буде знайдений той хлопчик,
що шлях до красоти він вкаже людству.

14.07.2017