Матери прекрасной Украины

[Коммунарец]

Рідний край

Мій рідний край, акацій аромат,
глибоких балок тиха прохолода,
дражливий лоскіт пуху від тополь
і вечір, що розморений від спеки…
Сумую я давно від тебе вдалині,
(неначе зморений від сонця спогад,)
і мрію повернутися додому знов,
туди, де терикони в тиші степовій,
як піраміди зберігають таємниці.

[Коммунарец]

Богдан-Игорь Антонич
Книга «Ротации»

ЗАКІНЧУЮЧИ

Хто ж потребує слів твоїх?
Чи той, що важить хліб і сіль,
чи той, що відсотки рахує,
чи той, що у безсонну ніч
бунтарські зазиви друкує,
чи той, кого гарячка палить
і з голоду запеклий вже,
чи той, що чорні тюрми валить,
чи той, що тюрми береже?

ЗАКАНЧИВАЯ

Кто нуждается в словах твоих?
Тот, кто взвешивает хлеб и соль,
или тот, кто проценты считает,
или тот, кто в бессонную ночь
бунтарские призывы печатает,
или тот, кого лихорадка сжигает
и от голода озлоблен уже,
или тот, кто черные тюрьмы валит,
или тот, кто тюрьмы бережет?

[Коммунарец]

Пахучі квіти Моріі.

Знаки неба

Ми вчора попрощалися з весною,
настало літо сонячне й яскраве,
на плесах і до берегів Горині,
прибилися вінки чужі Купали.

В лісах нічних багаття обпікало,
стрибали весело та цілувались.
Чи був там хлопчик з гарними очима?
Ніколи вже ніхто там не згадає…

А хоч би й знали може - то не скажуть,
бо мова тих, хто запитав про нього,
не є тутешня, кажуть - не місцева,
а більше схожа на якусь ведмежу.

Ті шукачі велися якось дивно,
напружені і небагатослівні,
як вели мову, наче чутно акі,
та очі в бік, бодай хтось не побачив…

Прийшли вони до краю на Поліссі,
бо бачили на небі давні знаки,
коли засяяла Кассіопея,
що аж Альдебаран собі здригнувся.

Венера ввечері – що діамант,
Арктур та Оріон як зуби білі,
за Алтаїром вже блищать ознаки,
в туманності у сяянні сузір’я.

Проснулися зіркові руни часу,
та й шлях з’єднали космосу із місцем,
де ніби буде знайдений той хлопчик,
що шлях до красоти він вкаже людству.

14.07.2017