Сердце учится

[Panzer.Tolik]

Ось на столі лимон і апельсин,
В обох корисного багато.
Хай Вчення Будди уособлює один,
Христа Завітом другий може стати.

Зійдуться люди, і давай кричати
В якім плоді правдиві вітаміни.
Та плід слід з’їсти, а не вихваляти,
Інакше користь з нього вся - ковточок слини.

Так різні вчення дані для людей,
Аби в житті ми користались ними.
Немає толку від невтілених ідей,
Лимон псується марно з апельсином.

[Panzer.Tolik]

Папа, не пей ни водки ни пива!
Я умной родиться хочу и красивой,
В семье полноценной хотела бы жить,
Поэтому, папа, не пить, не курить.

[Panzer.Tolik]

Не треба храмів зі срібла і злата.
Величних не треба гімнів-пісень.
Навколішки падать чи руки здіймати
В молитві не треба. Достатньо лишень
Добра побажать, світлу думку послати -
З такої молитви почати свій день.

[Panzer.Tolik]

- Покайтесь, сірі і убогі!
Бо ви нікчемні і малі.
- А я кажу, що ви є Боги,
Подоба Божа на землі
- Ти хто такий? Супроти Бога
Чого бунтуєш ти серця?
- Я не бунтую, а дорогу
Їм вказую лиш до Отця.
- На вигляд наш, та дивні речі
Говориш. Йдеш супроти нас.
З жерцями прагнеш ворожнечі?
Синедріон вже не указ?
Завіт отців забувся може?
Покайся, бо віддам суду.
- Я говорю веління Боже,
За нього я й на смерть піду.
Юо, істинно, якщо за правду
Життя положить будь-хто з нас,
Душа його за те назавжди
Дар вічний має в небесах.
- Безумець ти, лише священство
Високу волю може знать.
- До Бога шлях не в духовенстві,
У серці можна відшукать.
- То, кажеш, що жерців не треба?
- На світі різні є жерці.
Одні життя дають і небо,
А інші пекло, світ мерців.
Хто грішний сам, судом лякає,
Правдивий в рай зве в небеса.
Що серце людське наповняє,
То те у неї на вустах.

[Panzer.Tolik]

(в ритме Маяковского)

В жизни подсказок много
Раскидано для нас с вами.
Возьмите, к примеру, слово,
Знакомое с детства - МАМА
В нем жизни всего основа,
И как оно схоже с АУМ.
Кричать и шептать готов я:
ОМ-МАМА, О МАМА, МАМА!

[Panzer.Tolik]

Не стремитесь, девки, замуж,
Постарайтесь найти друга.
Штампик в пасспорте не станет
Помогать, когда вам туго.

[Panzer.Tolik]

Если б он пришел воскресший,
Я б его предупредил,
Чтобы к тем, кто носит крестик,
Ни за что он не ходил.

Радо бы его встречали,
А потом бы вновь распяли,
Чтобы свежей кровью смыть
Что успели нагрешить.

[Panzer.Tolik]

Залиты лунным светом крыши,
По ним скользит легко-неслышно
Обычный человек, не вор.
На вид не спит, но ясный взор
Не разум освещает. Вздор?
А он идет, и разговор
С Луною безмолвной, с ветерком
Ведет. Но вспомнит ли о том,
Что сказано ему тайком,
Когда опять вернется в дом?

[Panzer.Tolik]

Мелькают юги, кальпы, манвантары.
Аккорды те же, все же каждый раз
По-новому звучат для нас гитары,
И темы вечные дух новых будят рас.

[Panzer.Tolik]

Светит свет во тьме сокрытый.
Он роняет жизни луч.

Дух, с материею слитый,
Озаряется лучом -
Это Космоса яйцо.

В лучезарном естестве -
Свет, огонь, тепло, дыханье.

Проявляется сознание,
И в едином веществе,
В океане капель света,
Мысль формирует миры
И законы мирозданья.

Сотворенные из света
Они свет собой являют.

Проявления различны,
Но единство нерушимо.

И единственного света
Отблеск видим в каждой форме.

май 2012

[Panzer.Tolik]

Завіт говорить: Все навколо
І нас самих створило Слово,
І навіть сам Творець - це Слово.
Воно усього є основа.

Яка потужна слова сила!
Який безмежний світ створила!
І нам доступна сила ця,
Бо ми подоба є Творця.

Хтось словом ранить, хтось лікує,
Будує хтось, а хтось руйнує.
Хтось в теревенях розтрачає,
А хтось цінує й зберігає.

Цінуй слова, будь обережним,
Бо їх можливості безмежні.
Як зможеш осягнути це -
Їх сила збільшиться Творцем.

Тоді ти зможеш сам творити,
А поки маємо ми вчити -
Що, як, коли слід говорити,
Щоб словом гріть, а не палити,

Щоб лікувать, а не вбивати,
Не заважать, а помагати,
Щоб сповнились живим вогнем
Слова, якими ми живем.

июль 2012

[Panzer.Tolik]

Вона собою торгувала,
І втіх земних ціну пізнала,
Пізнала норови людей,
Що більше схожі на звірей.
Тому її й не дивувала
Юрба, що смерть їй прирікала.
Та в грудях мовчки щось кричало
Коли вона між них стояла
І кару страшную чекала.
Ось стисле серце прошептало:
"Це все. Останнії хвилини
Настали наші, Магдалино"...
А Він сказав: "Хто з вас безвинний,
Хай першим камінь в неї кине".
Юрба замовкла, почекала,
І потихеньку вся розтала.
Вона ж, не вірячи, стояла
Й сльозами спрагу гамувала...
І поки натовп не розтав
Він на піску щось малював.
Вона мовчала, Він мовчав,
Закінчив, озирнувся, встав.
"- То що, ніхто не став судити
Із тих, що прагнули убити?
- Ніхто. Лишився тільки Ти.
- То й я не буду. Можеш йти."
І ще сказав, щоб не грішила.
Вона мовчала і не сміла
Щось відповісти, тільки в грудях
Відстукотіло: "Більш не буду".

август 2012