[Olex]

Про некоторые особенности украинского империализма. Специально на украинском языке, чтобы раньше времени не просачивалась оперативная информация .

***
Який закон? Феміда перекліпає
Центуріон кентаврові рідня.
Коли із Риму відїздив Калі гула –
Він замість себе залишив коня.

Стояв той огир в перах і попоні,
Стрункі раби відмахували мух.
Сенатори, запрагнувши супоні
Поштиво нашорошували слух.

Кінь бив копитом в Римському сенаті
У чорних шорах ніздрями дрижав.
І в тиші, от захоплень шелеснатій
Усі ставали, коли кінь іржав.

І що цікаво: не вели до стайні,
Ішли в той бруд, мов бджоли в лободу.
Вони були на диво одностайні –
Вони любили віжки і вузду.

Коли ж тиран не втримався на троні
І в повен ріст простягся у труні,
Вони кричали: „Коні – незаконні!
А де той кінь? Вся справа у коні!”

А хвора правда так і не оклигала,
Стратенці йшли небриті, мов стерня.
Він був розумний вбивця, той Калігула,
Він знав КОМУ поставити коня.

Ліна Костенко.


Руанський вогонь.

Жанну д’Арк було спалено в Руані.
Останні її слова: „Шкода тебе, Руан!”.

А світ горить, а світ уже не білий,
А ти така – мов прикладай до ран.
Голубко Жанно, дух неозлобілий
Руан, Руан! Шкода тебе, Руан.

Руан, Руан – така висока вежа,
Красиве місто, що і говорить.
Руан, Руан, на площі ж не пожежа –
Людину палять – бачиш, як горить?

Ти бачиш, ти, ти ніздрі роздуваєш,
Ти товпишся, ти в захваті закляк.
Як мучиться! І корчиться! Буває ж...
І стогне, стогне – а ти думав як?

Це боляче, це тяжко, це смертельно,
Для цеї муки тіло заслабе.
Ну кат то кат – розклав вогонь ретельно:
А хто, Руане, хто примушував тебе?

А втім – чого ж, все так на кожнім кроці:
Останнє в світі враження Христа
Як той жовнір макнув ту губку в оцті
І ткнув її розп’ятому в вуста.

Вітаю вас! Оплакую вас, люди,
Горю вогнем у вашу темноту,
Спасибі вам за наклепи й огуди,
За галас ваш і вашу німоту.

Не вирвуся: прикручена, прикута
Обвуглююсь у пекло вогняне.
Та все ж таки, горять зі мною й пута
Що до стовпа прикручують мене.

Прощайте, люди! Кланяйтесь горилам.
Помру, відмучусь та воскресну я.
Та тільки буде пахнути горілим
Руан, Руан, твоє, Руан, їм’я.

Ліна Костенко