[Радослав]

Поклик
(характерницький Спас)

Чуєш? З темних віків голос тисячі лір
Вистилає дорогу у даль.
Він злітає із прірв до безпам'ятства гір
І дзвенить, мов розбитий кришталь.
Ця луна від зірок, із глибинок душі
Все штовхає, все тягне вперед.
І хай бігти по лезу найтонших ножів -
Поклик світу у тиші не вмре.
Крізь палаюче сонце і холод очей,
Крізь пітьму, за якою ніщо.
Не знаходячи в людях реальних людей,
Ти за покликом мусив - ішов.
От стоїш на вершині між диких надій.
Серце знов пропускає удар.
Неможливо, але в перехрестях стихій
Ти пірнаєш у роздуми хмар.
Світ з полегшенням скаже: Нарешті знайшов!
Шлях тернистий крізь три висоти...
Не злякався, не втік, а почув і пройшов -
Отже треба його берегти.
© Вітрова Доця