[Коммунарец]

Пахучі квіти Моріі.

Знаки неба

Ми вчора попрощалися з весною,
настало літо сонячне й яскраве,
на плесах і до берегів Горині,
прибилися вінки чужі Купали.

В лісах нічних багаття обпікало,
стрибали весело та цілувались.
Чи був там хлопчик з гарними очима?
Ніколи вже ніхто там не згадає…

А хоч би й знали може - то не скажуть,
бо мова тих, хто запитав про нього,
не є тутешня, кажуть - не місцева,
а більше схожа на якусь ведмежу.

Ті шукачі велися якось дивно,
напружені і небагатослівні,
як вели мову, наче чутно акі,
та очі в бік, бодай хтось не побачив…

Прийшли вони до краю на Поліссі,
бо бачили на небі давні знаки,
коли засяяла Кассіопея,
що аж Альдебаран собі здригнувся.

Венера ввечері – що діамант,
Арктур та Оріон як зуби білі,
за Алтаїром вже блищать ознаки,
в туманності у сяянні сузір’я.

Проснулися зіркові руни часу,
та й шлях з’єднали космосу із місцем,
де ніби буде знайдений той хлопчик,
що шлях до красоти він вкаже людству.

14.07.2017