[Panzer.Tolik]

Вона собою торгувала,
І втіх земних ціну пізнала,
Пізнала норови людей,
Що більше схожі на звірей.
Тому її й не дивувала
Юрба, що смерть їй прирікала.
Та в грудях мовчки щось кричало
Коли вона між них стояла
І кару страшную чекала.
Ось стисле серце прошептало:
"Це все. Останнії хвилини
Настали наші, Магдалино"...
А Він сказав: "Хто з вас безвинний,
Хай першим камінь в неї кине".
Юрба замовкла, почекала,
І потихеньку вся розтала.
Вона ж, не вірячи, стояла
Й сльозами спрагу гамувала...
І поки натовп не розтав
Він на піску щось малював.
Вона мовчала, Він мовчав,
Закінчив, озирнувся, встав.
"- То що, ніхто не став судити
Із тих, що прагнули убити?
- Ніхто. Лишився тільки Ти.
- То й я не буду. Можеш йти."
І ще сказав, щоб не грішила.
Вона мовчала і не сміла
Щось відповісти, тільки в грудях
Відстукотіло: "Більш не буду".

август 2012